Вересень 25, 2007Економіка політичних технологій, або Нова „розмінна карта” у політичній грі – діти?

Країною котиться передвиборча кампанія, що потроху починає скидатися на аукціон. Перед очима на телеекранах миготять цифри, в ефірі крутяться обіцянки - 12 тисяч, 15 тисяч, 25 тисяч, 50 тисяч! Державна допомога при народженні першої, другої, третьої дитини! А чого варті пропаговані однією політичною силою щомісячні виплати на дітей! Гадаємо, що уважний виборець упізнає: «При досягненні дитиною 3-річного віку і до 13 років родина отримуватиме щомісяця по 100 грн, а з 13 до 18 років - по 200 грн».

Дуже хотілося б дізнатися в в авторів таких ініціатив, чим вони керувалися. Чи проводили бодай якісь розрахунки? Ми це зробили, і ось що у нас вийшло.

Понад 12 млрд. грн. щороку має витрачатися лише на пропаговану щомісячну фінансову підтримку сімей з дітьми, адже зараз в Україні проживає 4 млн 206 тис. 73 дитини віком від 3 до 13 років і 3 млн 29 тис. 105 дітей віком від 13 до 18 років. Помноживши в одному випадку 100 гривень на кількість дітей першої вікової групи і на 12 місяців і у другому випадку - 200 гривень на кількість дітей другої вікової групи та знову ж таки на 12 місяців, ми отримуємо загальну суму 12 млрд. 320 млн грн. на рік. (До речі, автори ініціативи не пояснили, чому обійдені увагою діти від 1 року до 3 років. Припускається, що вони мають «доїдати» свої 11700, отримані при народженні?)

Як бачимо, ця сума не враховує кошти на державну допомогу при народженні, вона включає суто обіцяні щомісячні виплати. А якщо сюди додати ще й «магічні» 11700, 25000 і 50000, то сума може суттєво зрости. За даними актів органів реєстрації до неї входить громадянського стану, за перше півріччя 2007 року в Україні зареєстровано 225 тисяч 679 немовлят. Чергове припущення: припустимо, що тенденція зберігатиметься, і що це первістки. Тоді матимемо ще порядка 5 млрд 281 млн. грн. на рік.

Не станемо навіть говорити про можливості державного бюджету України. Хоча як інформацію для роздумів подаємо дані з проекту бюджету на 2008 рік, де вже закладається внутрішній борг у сумі більше 24 млрд. грн.

Припустимо навіть, що доходи зростуть за рахунок „активізації" митниці та, скажімо, нової податкової політики. Припустимо навіть, що до того ж, по-новому будуть перерозподілятися видатки (хоча і пенсіонери, і молодь, і лікарі, і вчителі так само залучені в орбіту передбвиборчої каруселі обіцянок). Припустимо.

Але є одна настанова, на яку ми би хотіли звернути увагу навіть поза виборчою кампанією.

Фінансова підтримка - це добре, і, безумовно, держава, що переймається ростом населення, повинна підтримувати народжуваність і сім'ї. Але фінанси - далеко не те єдине, чого потребують діти та їхні батьки і чого лише бракує родині для того, щоб нормально жити.

Далеко за прикладами ходити не потрібно. Відкриємо дані Держкомстату і з'ясуємо, що в 1,6 раза зменшилась кількість місць у дошкільних закладах України у порівнянні з 1998 роком (від 1638 тис. до 967 тис.), що зараз лише 51% дітей має змогу відвідувати дитячі садки, тоді як у 1990 році в них виховувалося 77% дітей. З-поміж 1497 позашкільних освітньо-виховних закладів лише 65 - у сільській місцевості. На 28 тисяч сіл припадає аж 59 дитячих фізкультурно-оздоровчих клубів і аж одна (!) дитяча художня школа. Не краща ситуація і з оздоровленням дітей. Щороку звіти показують втішну цифру в 2 млн оздоровлених коштом держави дітей, але лише 650 тисяч з них відпочивають у позаміських таборах. Дві третини дітей вимушено задовольняються відомим багатьом мамам і татам «оздоровленням» на асфальті.

Якими наслідками для сім'ї може обернутися стрімкий ріст народжуваності за несформованої інфраструктури? На наш погляд, серйозними втратами для сімей, перша прогнозована серед яких - вимивання жінок з ринку праці, подвійне трудове навантаження на чоловіків та, як наслідок, можливі емоційні втрати у родиному спілкуванні. Уявіть лише пошуки місця в садку для малюка, тривалі умовляння керівників дитячих закладів, які також не вправі порушувати норми прийому дітей, і зрештою - або мама залишається удома, або до тих же 100 гривень Вам доведеться додати ще близько 500, аби взяти вихователя для дитини у сім'ю. Ніхто не дав собі клопоту проналізувати наслідки запроваджуваного рішення з точки зору їх впливу на становище жінок і чоловіків. Друга передбачувана загроза - розчарування батьків у ситуації, коли не буде забезпечено потреби родини, може перекинутися на самих цих дітей. Діти можуть виявитися „крайніми".

Вибудовування політики щодо сім'ї і дітей має виходити з простого-простісінького принципу - держава має забезпечити належну якість життя своїм громадянам. І юним, і їхнім батькам.

Право дитини на якісне життя, на виховання, освіту, доступ до медичних послуг ще ніхто не відміняв. І ніхто ніколи не відмінить. І обіцяні у передвиборчому запалі кошти не повинні перекреслити радість батьківства і материнства. На популізмі політик може виграти вибори, але не стане державним діячем.

Кожен виборець, перш ніж йти до урни зі своїм бюлетенем, має сто разів міцно подумати, яка ціна передвиборчих обіцянок і кому насправді доведеться за них платити.

Тетяна КОНДРАТЮК, голова Всеукраїнської громадської організації «Дія», співголова Всеукраїнської громадської організації Служба захисту дітей, голова Київської міської організації Партії зелених України

Людмила ВОЛИНЕЦЬ, співголова Всеукраїнської громадської організації Служба захисту дітей