Червень 27, 2007"Впровадження ініціатив Служби захисту дітей дозволить втричі збільшити ріст національного усиновлення"

У цьому переконані очільники нової громадської організації Служба захисту дітей, що ставить перед собою високу місію - захищати права дитини. Її презентація відбулась у Києві 26 червня 2007 року.

Про цілі нової правозахисної організації наш кореспондент розмовляє з її співголовою, головою об'єднання «Дія», членом політради ПЗУ Тетяною КОНДРАТЮК.

- Тетяно Вікторівно, в Україні немало організацій, які працюють у сфері дитинства. Хтось опікується дітьми з особливими потребами, хтось розвиває творчі здібності дітей, хтось переймається питаннями організації дозвілля, хтось покликаний до того, аби рятувати дітей від «знищення вулицею», тобто займатися різними видами соціальної опіки. Всі напрямки цієї важливої і шляхетної справи не перерахувати. Але хотілося б збагнути - чим саме буде займатися Служба захисту дітей? У чому її особливість? Чим вона відрізняється від інших громадських організацій?

- Основне, чого ми хочемо, це дати кожній дитині-сироті сім'ю. Повірте, мати родину, відчувати постійне тепло і батьківську ласку - це те найбільше, про що мріють діти, в яких волею обставин немає мами і тата.

- «Ми» -- це...

- «Ми» -- це та команда, яка працювала в Міністерстві у справах сім'ї, молоді та спорту, це ті люди, з ініціативи яких в Україні почули про те, що дитина чекає на кожного, хто готовий взяти її в сім'ю. Про те, що саме вашого слова і вашої турботи потребує маля, яке залишилося саме. Про те, що усиновлювати дітей - це шляхетно.

- А хто очолює організацію? ­­

- Почесний голова Служби захисту дітей - Юрій Павленко, напевно, його додатково представляти не варто. Будучи міністром у справах сім'ї, дітей та молоді Юрій Олексійович зумів змінити підходи в державній політиці саме у сфері дитинства. Тобто, змусив державу, її структури, по-новому поглянути на свою роль у питанні захисту прав дитини. Власне, суть цих підходів викладена у дуже ґрунтовному документі - у Національному плані дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини. І ми сподіваємось, що нова Верховна Рада ухвалить цей документ як закон. За яким держава може впевнено працювати на перспективу Душа і «двигун» організації, її співголова - Людмила Волинець, екс-директор Державного департаменту з усиновлення і захисту прав дитини. Саме її бачення та багаторічні напрацювання й лягли в основу багатьох принципових документів, зокрема, наприклад, щодо нового принципу фінансування потреб дитини-сироти. Його ми називали «гроші ходять за дитиною» і означає він, що фінансується не установа, в якій перебуває дитина, а сама дитина, незалежно від того, куди ця дитина може переселитися. Ми пишаємося, що вперше добилися того, що для дитини ця сума має бути не менше двох прожиткових мінімумів. А загальна сума коштів, яку нам вдалося вперше закласти на ці потреби в Державний бюджет у 2006 році, склала 50 млн. грн.

- По-дорослому починаєте...

- Нам нікуди діватися. Допомоги потребують діти, які знають гіркоту сирітства. Ми захист прав дітей ніколи не полишимо. Хто б і де з нас не працював, хто б які посади не займав, ми завжди будемо опікуватися інтересами дітей. Можливо, слова звучать дещо пафосно, але діти - це найцінніше, що є у нації, дійсно вони - її майбутнє. На щастя, на найвищому рівні існує цілковите розуміння суті питань, пов'язаних з реалізацією права дитини на життя у сім'ї. Ось дивіться, за указом Президента, 2006 рік був ініційований як Рік захисту прав дитини. А вже 2007 рік - це Рік усиновлення. Якщо така інтенсивна увага до проблематики буде зберігатися і надалі, то в найближчі десять років, я впевнена, завдання реформування системи інтернатних закладів буде виконано. Всі діти, які того потребують, будуть влаштовані у сім'ї. - Ваші б слова, та... - ...владі у вуха?

- Гадаю, Вам видніше, хто має дослухатися до рекомендацій фахівців. А про яку кількість дітей-сиріт в Україні сьогодні йдеться?

- Наша організація називає 102 тисячі. Це дуже велика кількість. Це фактично таке місто, як Євпаторія, Єнакієве чи, наприклад, Кам'янець-Подільський, що населені лише такими дітьми.

- І що, стоїть завдання всі 102 тисячі усиновити?

- Ні. Завдання так не стоїть. Слід розуміти, що, за нашими даними, з них лише 26% мають право бути усиновленими, тобто десь 26 тисяч.

- А інші?

- А інші 74 тисяч не можуть бути усиновлені, бо в них зберігається правовий зв'язок з батьками.

- Тобто?

- Це означає, що у цих 74 тисяч дітей батьки, скажімо, без вісти пропали, або перебувають у в'язниці з тривалим терміном, або вони тяжко хворі абощо. Тобто, вни не можуть виховувати дітей. Фактично, коли ми говоримо «діти-сироти», тут слід розуміти, що йдеться і про дітей, позбавлених батьківського піклування. Тому ми й говоримо, що фактично усиновленню підлягають тільки 26 тисяч дітей. Дякувати Богу, в Україні є набагато більше охочих взяти дитину в сім'ю.

- Ясно. Я розумію, що для решти 74 тисяч дітей є якийсь варіант жити не в інтернаті?

- Цілком вірно. На щастя, є дуже вдалі моделі влаштування дітей у сім'ю, над розвитком різних аспектів яких, до речі, Служба захисту дітей має намір попрацювати. Насамперед, це дитячі будинки сімейного типу, в кожен з яких може бути влаштовано від п'яти дітей, передача дітей під опіку, влаштування дітей в прийомні сім'ї. Це все прийнятні форми, які дозволяють витягнути дитину з інтернату. Більше того, це й рекомендовані нами форми. Бо, якщо виходити з такого моменту, як вік дитини, то зрозуміло, що не кожен навіть з числа охочих візьме на усиновлення, наприклад,10-18 річну дитину. Дитина може втратити сім'ю в будь-якому віці. А це також діти. Їм також потрібна сім'я, мати і батько. Тому, як я вже сказала, дитбудинки сімейного типу, прийомні сім'ї - це здоровий і продуктивний шлях до влаштування дитини-сироти в сім'ю. Ми пишаємось тим, що в минулому, 2006 році, в такі сім'ї українці забрали 1302 дитини. Фактично, за минулий рік ріст кількості дітей в дитбудинках сімейного типу і прийомних сім'ях збільшився удесятеро, ніж у 2005 році - від 131 до 1302.

- Чим ви плануєте займатися безпосередньо зараз?

- Оскільки ми маємо багаторічні напрацювання, це дозволило нам стрімко увійти в поле захисту інтересів дітей як неурядовій організації. Служба, щойно створившись, вже внесла низку законопроектів, спрямованих на збільшення національного усиновлення. В них такі «революційні» підходи: передбачено звільнення усиновителів від сплати усіх податків та державного мита, опікунів і прийомних батьків, а також батьків-вихователів від сплати податків на земельні ділянки і транспортні засоби. Пропонується також запровадити одноразову державну допомогу при усиновленні дитини (не менше, ніж при народженні), допомогу на таку дитину до досягнення нею повноліття, оплачувану відпустку одному з усиновителів не менше трьох місяців одразу після усиновлення і ще ряд інших ініціатив. Ми виходимо з тієї думки, що якщо держава стимулює появу дитини в сім'ї шляхом народження, то вона повинна стимулювати і появу дитини в сім'ї шляхом усиновлення. І це розуміння об'єднує всіх нас, хто створив громадську організацію Служба захисту дітей.

- Не можу не запитати - оскільки у вас така фахова організація, в який спосіб ви збираєтесь діяти? Адже зараз у вас немає міністерських важелів...

- Нас це анітрохи не зупиняє. Звичайно, не стану відкидати більші можливості для змін, коли такі важелі є. Також слід розуміти, що ні одна наша організація, ні всі разом взяті не можуть замінити собою державу. Тому ми будемо спиратися на підтримку держави, співпрацю з міжнародними фондами, у нас багато друзів і партнерів серед інших потужних неурядових організацій. Ми цілковито відкриті до співпраці. Впевнена, що наші цілі знайдуть підтримку на рівні Президента України, котрий довів, що кожен чиновник має дбати про дитину. На місцевому рівні це дуже добре видно, адже ми всі живемо в якомусь районі, в якомусь селі. Саме на цьому рівні видно дитину, особливо, якщо в неї трапилось якесь горе. Дуже часто багатьом з нас легше відмахнутися від дитини, аніж допомогти їй. Дуже часто багатьом чиновникам легше віддати дитину в інтернат і забути про неї, аніж подбати про те, щоб на «своїй» території створити дитбудинок сімейного типу.

- Залишається побажати успіхів вашій організації у такій гарній справі.

- Дякую. Ми впевнені, що вони не за горами. Ось, бачите, поштова марка, яку випущено на честь Служби захисту дітей. Ми її розглядаємо як марку якості. Нею буде позначено всю нашу діяльність в інтересах дитини. Ми за це відповідаємо.