Добродійність українського бізнесу ― свідчення його зрілості

Заместитель Министра по делам семьи, молодежи и спорта, председатель ВОО «Дия» Татьяна КондратюкЛютий 11, 2008

Прес-служба Київської міської організації Партії зелених України

23-26 січня нинішнього року представницька делегація від України відвідала Всесвітній економічний форум у Давосі. З чим повернулися українці з Давосу, що було головним, що виявилося значущим, які зустрічі запам'яталися ― про все це ділиться враженнями заступник Міністра України у справах сім'ї, дітей і молоді, голова Всеукраїнської громадської організації "Дія" Тетяна Кондратюк, що взяла участь в роботі Форуму.

― Тетяно Вікторівно, яка тема на нинішньому Давосі була провідною?

― Загальна тематика, що була в центрі уваги ― це криза світової економіки. Звичайно, ніхто із державних діячів і бізнесменів світового рівня не міг обійти увагою можливі тенденції, пов'язані з цією кризою. Але загальний висновок, і я як економіст, управлінець, з ним згодна ― ця криза, достатньо значуща для Америки або європейських країн, для країн Південно-Східної Азії, не матиме наслідків для України.

― Чому?

Перш за все тому, що Україна, на щастя чи ні, не інтегрована в світові фондові ринки. Інакше кажучи, Україна недостатньо включена в глобальний фінансовий ринок, і ця криза виразно виявила справжнє місце нашої країни в системі світового господарства і управління. Як мовиться, не було б щастя, так нещастя допомогло. Будь наша країна активним гравцем на міжнародних фінансових ринках, наслідки для неї були б іншими, більш гнітючими. Не менше важливою була і панель з проблеми кліматичних змін, що украй турбують «зелених».

― А хто із політиків, бізнесменів світового рівня спілкувався безпосередньо з представниками України? Як, власне, відбувалося спілкування? З ким була можливість подискутувати?

― Нинішні зустрічі були неймовірно цікавими. А все чому? Тому що цікавими були люди, що зібралися в Давосі. Цікавою була точка зору людей, які впливають на процеси в світовій економіці і політиці. А це і Держсекретар США Кондоліза Райс, і нобелівський лауреат Аллан Гор, який останнім часом, як відомо, активний в питанні наслідків зміни клімату, співзасновник Microsoft Пол Аллен, президент ТНК-ВР Роберт Дадлі, фінансист Джордж Сорос, засновник компанії Вимпелком-Білайн і добродійної фундації «Династія» Дмитро Зімін, багато відомих українських політиків, підприємців, громадських діячів, яких додатково представляти не потрібно. Достатньо назвати імена Віталія Кличка, Льва Парцхаладзе, Віктора Пінчука, Володимира Костеріна. І, звичайно ж, представництво України було б неповним, якби до Давосу не змогли поїхати Президент країни Віктор Ющенко, його дружина Президент фундації "Україна 3000" Катерина Чумаченко, Віталіна Ющенко, яка очолила недавно Національну раду з питань добродійності "Зігрій любов'ю дитину". Боюся когось не назвати, але делегація України була представлена людьми, які змогли чогось досягти або що-небудь створити таке, що є значущим і вагомим для багатьох наших співвітчизників.

Відомо, що спочатку саме для нашої делегації було заплановано обговорення питання про філантропію, розвиток її в Україні.

― Так, і повертаючись до складу нашої делегації, не можу не відзначити, що саме Президент, хоча у нього був ще ряд важливих питань для обговорення в Давосі, включаючи енергетичне, мав повне право говорити про добродійність. Завдяки його позиції у справі захисту прав дитини і підтримки сім'ї, в Україні стали можливими істотні зміни в цій сфері, які всі бачать і позитивно сприймають. Взагалі сам факт того, що в центрі уваги з'являються питання доброчинності, зокрема, доброчинної діяльності з боку бізнесу, дуже промовистий. Очевидно, що тільки достатньо розвинений бізнес може системно і довгостроково займатися добродійністю. На мій погляд, в цьому факті є дві значущі сторони. Перша – що добродійна діяльність в Україні вже існує, тобто володіє певним рівнем розвитку, і друга ― що бізнес сам піднімає це питання, а не лише ті, хто, можливо, потребує підтримці. І хотілося б подякувати Фундації Віктора Пінчука, що організувала таке корисне обговорення.

А чи потрібна доброчинна діяльність з боку бізнесу взагалі? Можливо, варто державі планувати свої витрати так, щоб в суспільстві не було людей, які потребують такої ось допомоги? Адже вони можуть її і не дочекатися. До того ж бізнес навряд чи можна назвати тим середовищем, яке свідомо орієнтоване на постійну підтримку слабих членів суспільства.

― Звичайно, є величезна принципова різниця між «чистим», якщо дозволите так виразитися, бізнесом, і добродійністю. Останнє – це та стадія розвитку бізнесу, на якій бізнес може частину грошового прибутку перерозподілити між тими людьми, які безпосередньо в створенні цієї самої вартості не беруть участь. Адже яке б суспільство ми з вами не взяли, навіть най- найрозвинутіше ― будь-де є частина суспільства, яка в силу різних обставин не може активно створювати якийсь продукт. Але інша сторона справи ― наскільки ця частина людей включена в розподіл цього додаткового продукту, цього прибутку. І саме тут, на мій погляд, починається розмова про добродійність, і саме цей показник є показником розвиненості, як бізнесу, так і суспільства. До честі українського бізнесу, можна говорити, що він вже достатньо розвинутий, щоб переходити до добродійної діяльності.

― Хіба всі бізнеси у нас настільки розвинуті, щоб займатися добродійністю?

― Смію стверджувати, що практично будь-який бізнес у змозі займатися благими справами. Тут питання полягає в масштабах діяльності – напевно у кожного він свій, ― і в тому, наскільки власник, менеджмент готові чи то фінансово, чи то навіть особистою участю і участю співробітників – кому-небудь допомогти. Просто розвинений крупний бізнес може надавати більш масштабну і довготривалу підтримку, ніж малий. Знаєте, є теорія «малих справ». Так от, починати можна з малого, головне – побачити тих, хто в допомозі має потребу. А способи завжди відшукаються.

― Тетяно Вікторівно, ще одне питання. Як, на вашу думку, як краще ― коли добродійність таємна чи явна? Багато хто вважає, що фірми або окремі підприємці, які скрізь говорять про свої добродійні справи, насправді, бачать у цьому привід для прославляння свого підприємства або, просто кажучи, "піару".

― Тут складно говорити однозначно – має бути, мовляв, так, а не інакше. Багато хто вважає за краще не привертати до своїх справ увагу преси або телебачення. І користуючись нагодою, хочу подякувати тим, хто от так мовчки, але значущо, допомагає і "Дії", і "Службі захисту дітей" (нашій "дитячій" організації), будучи упевненими в тому, що діяльність цих організацій має соціальний ефект і значущість. Деякі шукають мотив, щоб потрапити на сторінки ЗМІ. На мій погляд, виправдана і та, і інша ситуація. Остаточну роль грає підхід самих бізнесменів або фірм. Адже добре, якщо позитивний приклад набуває поширення і підтримку. До того ж у такому разі більш активними стають і самі ЗМІ. Крім того, не варто забувати, що сам досвід добродійності може бути не завжди вдалим. Припустімо, не вдалося вилікувати дитину, якій організували лікування за кордоном. Це накладає свій відбиток на підприємців, які "пригальмовують" у пошуках більш вдалих моделей надання допомоги.

― Що, на вашу думку, може бути такого роду вдалішими моделями?

― Сьогодні бізнес вже шукає нові форми роботи, створює структури, які цілеспрямовано розробляють різні проекти у сфері добродійності. І це здорово! Це говорить, що українське суспільство і розвинуте, і чуйне. Безумовно, добре, що початок добродійності в нашій країні встановлений саме в тих сферах, управлінням в яких ми займаємося ― сім'я, захист прав дітей, жінок, підтримка становлення молоді. Величезна подяка усім, хто пам'ятає про потреби інших, ― усім небайдужим. Але принципово важливо збудувати правильний підхід до надання допомоги. Поки ми це не зробимо, ми щоразу наново допомагатимемо кожній новій групі. Для того, щоб систему добродійності "поставити на ноги" загалом, важливо, щоб у цьому процесі злагоджено працювали три сторони "держава-бізнес-людина". І ще одне. Я вважаю дуже цінними саме програми тривалої і цілеспрямованої дії і такі, що розвивають людину, а не полягають в простому "відкупі" від неї. Недостатньо просто перерахувати адміністрації дитячого будинку гроші або привезти, як водиться, під Новий рік цукерки. Не тільки це потрібно дитині. Їй потрібно розвиватися як особі. Тому, якщо ви шукаєте, як допомогти ― візьміть, наприклад, якихось дітей, допоможіть їм отримати освіту, дайте їм можливість увійти до певного соціального кола. В добродійності ми не одержуємо пряму фінансову віддачу, але одержуємо набагато більше – здорове суспільство, в якому кожний може відчувати себе упевнено і безпечно.